Бахмач

Місто, районний центр Чернігівської області.
Населення 19 400 чол. (2006).
Важливий залізничний вузол.
Поселення Бахмач виникло як фортеця на північних рубежах чернігово-сіверських земель, вперше згадується у «Повісті временних літ» у 1147 році (до речі, рік заснування Москви). Історія Бахмача прослідковується і в пізніший час. Так у XІІІ-XІV ст. існувало Бахмацьке князівство. У 50-х роках XІVст. його територія підпала під владу Литви, з 1618 року під владою Речі Посполитої. Під час визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького Бахмацька сотня воювала в складі Чернігівського полку.
З 1654 року до 1781 року Бахмач – сотенне містечко, а з 1781 року – волосне. Через його землі у 60-70-х рр. XІX ст. пролягли Курсько-Київська та Лібаво-Роменська залізниця. Поряд із двома збудованими тут станціями (1867 і 1873 роки) постали селища залізничників, які й дали початок сучасному місту Бахмачу. Розташоване у східній частині Чернігівської області у межах Бахмацько-Ніжинського фізико-географічного району північної лісостепової області Дніпровської терасової рівнини в геоморфологічному відношенні являє собою рівнину із складним сполученням стародавніх долинних заболочених понижень.
Місто Бахмач виникло як робітниче селище в 60-70 роках XІX ст. поблизу старовинного села Бахмач в ході будівництва Курсько–Київської і Лібаво-Роменської залізниць.
У 1892 році відкрито земську школу. Діяли паровий млин (1984), спиртовий завод (1896). У довоєнні роки в Бахмачі було відкрито клуб ім. Паризької комуни (1918р.), школу лікнепу (1919), агропункт (1920), птахофабрику (1924), дитячу районну лікарню (1925), проти сухотний диспансер, аптеку, дві семирічні та дві початкові школи, залізничний клуб з бібліотекою (1923), реконструйовано залізничні майстерні, депо (1931), побудовано електростанцію (1938), маслозавод, суконну фабрику (1931).